До 100-річчя бою під Крутами 29 січня 1918 року

29 січня в Україні відзначають соту річницю пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.
У січні 1918 року на Київ наступали більшовицькі війська під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Захищати молоду українську державу було нікому. Це сталося по причині того, що товариство українських поступовців на чолі з Михайлом Грушевським до останньої можливості трималося за ідею широкої автономії Україии в оновленій демократичній Росії. Лише коли розпочалася 1-ша радянсько-українська війна було проголошено 4-й Універсал про утворення незалежної Української Народної Республіки. Після 1-го Універсалу Центральна Рада мала можливість створити своє власне військо.

Навіть учасники 1-го українського військового з`їзду, який відбувся 5-8 травня 1917  р. в Києві за участю понад 900 делегатів від українських груп і організацій армій усіх фронтів, Балтійського і Чорноморського флотів, окремих гарнізонів і округів, які представляли 1,5 млн. військових-українців, вимагав обрати УГВК на чолі з С.Петлюрою і  накреслив заходи з українізації армії і військової освіти. Та Центральна Рада до них не прислухалась. Володимир Виниченко писав, що «Не своєї армії нам, соціал-демократам, і всім щирим демократам треба, а знищення всяких постійних армій». І, згідно до 2-го Універсалу, українські військові перебували під командуванням Генерального штабу Тимчасового Уряду Росії. Напередодні Жовтневого перевороту у Петрограді у Києві перебувало 2 млн. українських вояків, але їх розпустили по домівках. Помилки у проведенні реформування української держави відштовхнули від Центральної Ради і представників багатих верств населення, і найбідніше селянство. Близько 15 тисяч колишніх офіцерів царської армії, які перебували в Києві у ті трагічні дні, відмовилися стати на захист УНР, що не захистило їх від жорстокого червоного терору після захоплення Києва.  Українські вояки, деморалізовані політикою лідерів Центральної Ради та поразками в боротьбі з більшовиками, у бій йшли неохоче, та навіть проголошення державної незалежності УНР  не підняло бойового духу армії. Частина військ під впливом більшовицької пропаганди оголосила про нейтралітет або перейшла на бік «червоних».

В цих умовах на захист суверенітету молодої української держави стали 300 студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. 4 січня 1918 р. вони організували Курінь січових стрільців, і, пройшовши лише семиденну військову підготовку, 29 січня, без сумнівів і вагань, вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути.
П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених …
28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну «Ще не вмерла Україна», які зупинила недовга кулеметна черга… Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам ховати тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі.
Завдяки підписанню Берестейської мирної угоди з автро-німецьким командуванням у березні 1918 р. Київ було звільнено, і тіла 30 молодих людей, які загинули під Крутами, урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.
Ця героїчна, й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її. Сьогодні знову нашу українську землю топче ворог, і знову у перших рядах захисників Вітчизни саме молодь. Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися тоді, і борються сьогодні – невмируща. Вічна їм слава.
Директор Великолепетиського районного 
народного  краєзнавчого музею ім. О. І Ціпко 
М. М. Марченко
 

Категорії статті РДА: