Авторський погляд

9 травня – день скорботи, а не день тріумфу

Чому 9 травня – світлий день перемоги над нацистською Німеччиною – роз’єднує, а не з’єднує Україну? Хіба хтось з українців жалкує, що нелюд Гітлер програв війну? Чому ж тоді вже кілька років поспіль у цей день ми з тривогою чекаємо зіткнень людей різних політичних поглядів? Та й раніше у ставленні до свята Перемоги ми аж ніяк не були однаково миролюбні і солідарні.
Залишимо історикам сперечатися і шукати відповіді на питання, чим була для України війна, котру ми традиційно називаємо Великою Вітчизняною, хто з ким і за що насправді воював, хто був героєм і хто - зрадником. Це практично безмежна тема. Щоб ґрунтовно у ній розібратися одних емоцій замало, потрібні глибокі знання фахівців-учених. Але й нам, усім громадянам України - не історикам, можна і потрібно знайти коротке й чітке спільне бачення тієї війни. Хоча б для того, щоб сьогодні онуки і правнуки учасників війни не воювали один з одним у лавах різних, ворожих один одному, демонстраціях.

Прощання з імперськими традиціями

Історично склалося так, що 9 травня для багатьох українських родин – свято. Свято перемоги у війні з нацистською Німеччиною – найкривавішої війни за всю історію людства. Точніше, саме так трактувало події тих років керівництво СРСР – останньої імперії, котра трималася на крові, страху й брехні.
Підписатися на RSS - Авторський погляд