Скільки ж тобі років, Велика Лепетихо?

Здавалося б питання недоречне. Адже на пам’ятнику при в`їзді в селище викарбовано дату 1792. Та чи є ця дата достовірною? Спробуємо розібратись.
Якщо говорити про населені пункти на території сучасної Великої Лепетихи, то вони виникли та існували задовго до 1792 року. На території селища у 1961 р. знайдено 5 глиняних статуеток і набір знарядь з кремнію трипільської культури, які датуються ІV-ІІІ тис. до н.е.. Отже можна припустити, що тут існувало поселення, яке археологи поки що не знайшли.
У давнину ці землі населяли кочові племена кіммерійців, скіфів, сарматів ... М. П. Оленковський у своїй брошурі «Археологічні пам’ятки Великолепетиського району Херсонської області. Археологічна карта», Херсон-2005 року, вказує, що на південно-західній частині сучасного селища В. Лепетихи існували поселення катакомбної і зрубної культур епохи бронзи ІІ – поч. І тис. до н.е., пізньо-скіфське городище ІІІ ст. до н. е. - ІV ст. н.е., знищене готами і гунами. Протягом епохи раннього середньовіччя ці землі населяли кочові племена печенігів, половців, які не залишили сталих поселень. На сучасній балці Болгарці існувало слов`янське поселення. Проте, всі ці поселення носили назви відмінні від сучасної, існували певний час, а потім зникали з історичної карти. Згодом знову виникали і зникали. Тому пов`язувати виникнення Великої Лепетихи з ними навряд чи доцільно. Остаточно територія сучасної Великолепетищини перетворилася на дикий степ у 20-40-х роках ХІІІ ст. після монголо-татарської навали, і перебувала в такому стані до кінця XVIII ст. 
У краєзнавчій літературі наводиться декілька версій заснування нашого селища саме з назвою Велика Лепетиха.
Автори першої версії стверджують, що Велика і Мала Лепетихи існували ще до 1253 року, в якому посол французького короля у Золоту Орду Вільгельм де Рубрук відвідав їх, і жителі цих сіл поповнили його запаси їжі. А називались вони так тому, що тут скіфм у часи лихоліття ховали своїх дітей, а їх схованки називались «лепетинцями».
На мою думку ця інформація є недостовірною з наступних міркувань: По-перше, Вільгельм де Рубрук навесні 1252 р. вирушив у ставку Батия з м. Акра в Пн. Палестині на кораблі, і 21 травня 1253 р. висадився в порту Салдайя (Судак) на південному березі Криму. Для довідки:  В. Лепетиха розташована на 47°09′49″ північної широти і 33°56′17″ східної довготи, а Судак –  на 44°51′05″ північної широти і 34°58′21″ східної довготи. Тобто на більш ніж 1º далі на схід, і більше ніж 2º на південь від нас. А відстань між двома паралелями, які відрізняються на 1º становить 111 км. По-друге, ченці купили запряжену чотирма волами криту повозку і рушили до гирла Волги, де була ставка Батия. З чітко описаного у творі плану подорожі Вільгельма де Рубрука бачимо: «21 травня 1253 р. висадка в Судаку;  12 червня — перехід Перекопу; 20 липня — перехід через ріку Дон … 8 серпня — прибуття в табір Батия». Отже, можна беззаперечно стверджувати, що він не відвідував нашу місцевість! Це, крім вище вказаного, чітко видно на карті його маршруту, і в його звіті про подорож, які можна легко відшукати в Internet, в т. ч. і російською мовою. По-третє, цілком можливо, що до нашестя монголо-татарів і заснування ними Золотої Орди в 1223 та 1239-40 рр. на місці сучасних Великої і Малої Лепетих існували населені пункти слов`ян. Адже достоменно відомо, що таке поселення було на балці Болгарській. Але ординці їх знищили якщо не в 1223 році після битви на Калці, то вже точно в 1239-1240-х роках. Адже всім достеменно відомо, що степові райони було включено до складу Золотої Орди задля розширення площі пасовищ, а значить доходів цих кочових скотарів. По-четверте, про яких скіфів у нашій місцевості можна говорити в 2-й половині XІІІ ст., через 9 століть після їх знищення готами і гунами? І чим ці місцевості відрізняються від інших, що знаходяться неподалік, що там цих дітей переховувати було не можливо? По-п`яте, а звідки їх назва була відома засновникам сіл, які назвали їх Малою і Великою Лепатихами у 1795 році?
Версія друга: Велика і Мала Лепетихи засновані і густо заселеними козаками навколо невеличких степових річок Великої і Малої Лепетих (Лопатих), лівих притоків Дніпра, у 1775 році – відразу ж після руйнування Запорозької Січі військами генерала Текелі за наказом Катерини ІІ.
Це ствердження також дуже сумнівне. Посудіть самі. По-перше, у праці доктора історичних наук Мільчева В. Нариси з історії запорозького козацтва XVIII століття (спроба  історичної  реконструкції  на основі писемних джерел) / В. Мільчев. – Запоріжжя :  «Тандем-У», 2009. – 108 с., в якій якраз описується історія виникнення Чорноморського козацтва і переселення його на Кубань, така інформація відсутня. Зате у книзі Гермогена, єпископа Псковського і Пороховського, колишнього Таврійського і Сімферопольського «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р. на с. 11 вказується: «Лепатиха или Лепетишка в древности Лабодиха, впадает в Днепр и часто совсем пересыхает». На с. 259 Гермоген продовжує: «Большая Лепатиха названа по речке Лепатихе, которая протекает у подошвы горы, на которой стоит селение. По берегам этой речки некогда рос лес, даже строевой. Но теперь речка засыпана песком…» Отже, ні про які річки Велика і Мала Лепетиха мова не йдеться! По-друге, далі, на с. 259 своєї книги Гермоген вказує: «… Екатерина ІІ подарила эту пустопорожнюю тогда местность трем французским графам … Они переселили сюда купленных ими крестьян из малороссийских губерний … Но переселенцы нашли уже здесь гайдамаков, живших в землянках…» Отже говориться не про густе заселення цих земель козаками, а про наявність декількох землянок. То невже, якби козаки тут проживали з 1775 року, вони за 20 (!) років не спромоглися б побудувати для себе хати?! Зрозуміло, що мова йде про козацькі зимівники. А це тимчасове помешкання 1-2 козаків кожен, а аж ніяк не «густо заселені» землі. Крім того, до 1783 року територія нашого селища входила до Кримського ханства, що унеможливлювало появу тут сіл з українським населенням. І навіть після приєднання наших земель до Російської імперії, на карті Катеринославского наместничества и Таврийской области 1787 р. не позначене жодне поселення на нашій території. І з’являється Мала і Велика Лепатихи лише на карті Речи Посполитой 1795 року – якраз у рік заснування!
Далі автори цієї версії вказують, що після приєднання наших земель до Російської імперії, переважна більшість населення Лепетих увійшла до складу відновленого в 1788 році Чорноморського козацького війська. І на запрошення переселитись на Кубань, яке надійшло з Полтави, послали загін найсильніших човнами через Чорне море до Кубані-ріки обирати сісця для сіл і будувати хати. Більшість же жителів обох Лепетих вирушили на Кубань кінно і на возах спільною валкою через приазовські степи у квітні 1788 року.
Для з`ясування правдивості наведеної інформації потрібно розглянути причини виникнення Чорноморського козацтва, і з кого воно складалося. По-перше, після знищення Запорозької Січі у 1775 р. існування Задунайської Січі під протекторатом османського султана  викликало щораз більші симпатії в українського населення, зміцнювало військову потугу Порти, й паралізувало участь українців у російсько-турецьких війнах на боці Росії. Тому у Херсоні указом Катерини ІІ від 22 січня (2 лютого1783 р. було створене «Військо вірних козаків» на чолі з кошовим отаманом Сидором Білим, яке ділилося на кінне, піхоту та флотилію. Йому передали  клейноди й іншу козацьку атрибутику, забрану російським урядом після розгрому  Запорозької Січі у 1775 р. У війську відновили колишні старшинські посади, поділ на курені, козацький однострій. Під проводом Сидора Білого і Захарія Чепіги військо брало участь у російсько-турецькій війні 1787–91 рр.  По-друге, створене воно було з тих козаків, які виявили бажання в ньому бути, а не із усіх колишніх запорожців. Отже, якби села Велика і Мала Лепетиха дійсно існували в 1775-88 рр., то ті з їх мешканців, які б виявили таке бажання, могли б бути зарахованими до нього, але аж ніяк не всі мешканці поголовно. По-третє, головний військовий штаб війська був розміщений в Олешках. Було створено Васильківську Січ. У 1788 р. це військо перейменували на Чорноморське. У 1790 році князь Потьомкін, за бойові подвиги у російсько-турецькій війні 1787–1791 рр., виділив чорноморським козакам землі між Південним Бугом і Дністром аж до Чорного моря. Тоді ж козаки Чорноморського війська заснували 25 слобод, де оселилися близько 9000 душ обох статей — зокрема, Слободзею (тепер Республіка Молдова), яка стала головним осередком війська. Отже, як бачите, це аж ніяк не землі Великолепетищини.
Твердження ж про переселення жителів Великої і Малої Лепетих на Кубань, та ще й у 1788 році – за 4 роки до переселення туди Чорноморського козацтва за указом Катерини ІІ, взагалі не витримують ніякої критики. По-перше, як ми з`ясували вище, Чорноморське козацтво було створене не на Кубані, а в Херсоні. По-друге, до чого тут Полтава!? По-третє, як ми з`ясували вище, населення сіл Малої і Великої Лепетих, якби вони дійсно існували, не могло входити до «Війська вірних козаків», яке згодом отримало назву Чорноморське козацьке військо. По-четверте, по закінченні війни російський уряд не захотів щоби козацьке військо було дислоковане біля Правобережної України та Задунайської Січі20 лютого 1792 р. вийшов імператорський указ про те, що «добута від Порти Оттоманської земля між Бугом і Дністром прилучається до Катеринославської губернії». У війську з'явилося розчарування, стало зрозуміло, що козаки цю землю та привілеї не отримають. Тому, 21 травня 1792 р., начальник імператорської канцелярії генерал-аншеф Каховський таємно наказав командувачу Чорноморського флоту адміралу М.С. Мордвінову терміново переправити Чорноморське козацьке військо на Кубань. По-п`яте, 2 липня 1792, а не 22 січня 1788 року, як стверджують автори, з цього приводу було оголошено указ Катерини II: «Войско казачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом, князем Потемкиным-Таврическим из верных казаков бывшей Сечи Запорожской в течении последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами показало опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землей между рекою Кубань и Азовского моря лежащего…». По-шосте, на Кубань, як видно з указу, відправили саме Чорноморську козацьку флотилію, а не всіх бажаючих. А про якесь запрошення до переселення, та ще й тих, хто не брав участі у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., взагалі мови не йшлося. Крім того, не всі козаки-чорноморці прийняли виселення на Кубань. Частина перейшла на Задунайську Січ. По-сьоме, 25 серпня 1792 р. близько 4 тисяч козаків на 50 чайках і бригантині прибули в Темрюк. Козаків розмістили вздовж т. зв. Чорноморської кордонної лінії, яка проходила від р. Лаби правим берегом ріки Кубані до Азовського моря. Головним завданням війська було охороняти лінію й брати участь у військових походах. Тобто, не про яке обирання місця для сіл також не йшлося. По-восьме, крім Чорноморського козацтва для участі у російсько-турецьких війнах було створене також Катеринославське козацтво, частина вояків якого – підкреслюю, саме учасників війни, у кінці 90-х років XVIII ст. теж були переселені на Кубань.
Далі автори вище вказаної версії стверджують, що через чотири роки пустуючі козацькі хати заселили перші кріпаки французьких графів-братів. 1790-1792 роки: Велика Лепетиха народжувалася вдруге. Що і зафіксовано в державній архівній довідці.
Це ствердження теж не витримує жодної критики. По-перше, ми з Вами вже з`ясували, що чорноморців переселили на Кубань 25 серпня 1792 р., і що до їх числа не входили інші колишні запорожці, то ж ні про яке друге народження Великої Лепетихи, та ще й у 1792 р. –   році переселення на Кубань чорноморців, мова йти взагалі не може. Крім того, як вказує Гермоген, поселенці знайшли гайдамаків, які жили не в хатах, а в землянках – тобто, в козацьких зимівниках.
Так коли ж насправді були засновані села Велика і Мала Лепетиха?
При з’ясуванні цього питання ми повинні мати на увазі, що, по-перше, самовільне заселення, без належного на те ордеру, будь яких з приєднаних до Російської імперії земель у результаті російсько-турецьких воєн 1768-1774 і 1787-1791 років категорично заборонялося. По-друге, для тих, хто отримав ордер на землю, уряд Катерини ІІ встановив обов’язкову умову – поселити на ній не менше 17 душ чоловічої статі. Саме пов’язані з цією умовою події описує у своєму творі «Мертві душі» Микола Гоголь. По-третє, найкращі землі на берегах Дніпра та інших великих рік надавалися виключно найближчому оточенню царського двору. А наша місцевість відносилась саме до цієї категорії. По-четверте, усі новостворені населені пункти і їх населення скрупульозно обліковувалися, описувалися і наносились на карти з метою збільшення прибутків імператорської казни. Отже, нам потрібні не легендарні версії, а документальні свідчення про заснування Великої і Малої Лепетих. А також опис нашої місцевості у наукових видання того часу, або наукові дослідження про ті часи.
Так от, по-перше, у Київському Українському інституті рукопису зберігається книга реєстрації ордерів на отримання землі під заснування сіл на приєднаних до Російської імперії землях у 1783-1791 роках. І, на моє прохання, було надано завірену копію сторінки цієї книги з  записом про видання ордеру Генерал-губернатора Новоросії князя Платона Зубова № 216 на заснування сіл Малої і Великої Лепетих. В записі від 29 березня 1795 року говориться: «Графам Шуазелю Гуфье и Клермон Тоннеру в Днепровском уезде при реке Днепр первому двенадцать а последнему шесть тысяч десятин». Можете самі переконатися у правильності наведеного мною змісту запису переглянувши його сканокопію.
По-друге, автори опису історії Великої і Малої Лепетих, який вміщено в Історії міст і сіл України Херсонська область, при визначенні дати їх заснування посилаються на с. 640 книги «Россия. Полное географическое описание нашого отечества. Т. 14 Новороссия и Крым, Санкт-Перербург, 1910 г.», і визначають її, як 1792 рік. Нижче цієї статті вміщена сканокопія цього документу. А насправді в цій книзі на с. 640 написано: «Верстами 10 ниже Золотой Балки на левом берегу Днепра расположено многолюдное волостное село Мелитопольського уезда Малая Лепатиха, а 5 верстами еще ниже, другое волостное село Великая Лепатиха; основание обеим селениям положено в 1795 году французскими эмигрантами». Зверніть увагу і на сканокопію цього документа. Це беззаперечно свідчить про технічну помилку авторів вище вказаного опису.
Крім того – у книзі Македонова «К истории светской и духовной жизни Новороссии (XVIII-XIX век)» сучасний дослідник історії заселення колишньої Новоросії посилається на вище вказаний ордер 216, і більш детально описує історію заснування Великої і Малої Лепетих в тому ж таки 1795 році. В цьому ви можете переконатись ознайомившись зі сканокопією і цього документу. Та й на карті Велика Лепетиха з'являється лише в 1795 році, що ви також можете бачити на її копії.  До речі, є версія, що на старовинних картах Велика і мала Лепетихи називались не селами, а станицями. Так от в музеї розміщено 17 стародавніх історичних карт нашої місцевості, і на жодній з них так наші населені пункти не називаються. Та й не могли називатися. Адже станиця, це військове поселення здатне виставляти для козацького війська одну сотню (ескадрон). Ця назва походить з Дону.
Має надію, що я переконав вас, дорогі читачі, в тому, що Велика і Мала Лепетихи засновані 29 березня 1795 року, що не заважає святкувати їх заснування в жовтні кожного року. Адже засновані були вони точно не в день отримання ордерів їх засновниками. До речі, Віктор Іванович Бойко відшукав інформацію, що перших поселенців Великої і Малої Лепетих графи-французи купували на невільничому ринку у Каховці. Але то вже інша історія.
Микола Марченко
Директор Великолепетиського районного
народного краєзнавчого музею ім. О. І. Ціпко

 

 
 

 

 

 

Таксон: