Відеолекторій до Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років

23 листопада 2019 року ми вшановували пам`ять людей, які лютою смертю померли в часи Голодомору 1932-1933 років. Для учнів 8-10-х класів комунального закладу «Великолепетиський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» директором комунального закладу «Великолепетиський районний народний краєзнавчий музей ім. О. І. Ціпко» Миколою Марченком проведено засідання кінолекторію та продемонстровано свій авторський документальний фільм «Голодомор 1932-1933 років на Лепетищині». Учасники заходу дізналися, що голодомор, як в Україні в цілому, так і на Великолепетищині спричинили такі головні фактори:
1. Суцільна колективізація – яка мала на меті не лише перебудову сільського господарства на новий лад, а в першу чергу забезпечення коштами індустріалізації СРСР, адже вилучати зерно і м`ясо з колгоспів було набагато легше, ніж з індивідуальних господарств.
2. Ліквідація куркульства, як класу. Розкуркулювання зазнали 200 тисяч селянських господарств України. Цікавим виглядає той факт, що у 1930 році всього куркульських господарств було 12,6 % від всіх господарств України, а в розкуркулення було втягнуто 71%. Було фактично встановлене радянське «кріпосне право», яке проіснувала аж до 1956 року.
3. Пограбування колгоспників: 24 тис. колгоспів об'єднали 4 млн. селянських господарств, позбавивши їх землі і власності. Навесні 1932 р. 1/3, а навесні 1933 р. біля 1/2 колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, позбавивши в такий спосіб 6-9 млн. осіб засобів до існування.
4. Хлібозаготівлі були головною причиною масового голодомору в українських селах. Хліб вилучали в селян насильно, застосовуючи цілий набір карально-репресивних засобів.
5. Продаж зерна за кордон. У 1929 році у США розпочалась «велика депресія» – криза надвиробництва. Згодом вона перекинулась в Європу. А в цей час в СРСР проводилась індустріалізація і сталінське керівництво домовилось з їх керівництвом про обмін машин і станків на продукти харчування. Але в плани Сталіна втрутилась природа – врожай 1932 року через засуху був дуже поганий. Скажімо у Великолепетиському районі пшениця вродила в середньому по 1,8 центнера з гектара, а жито по 2,2 центнера з гектара. А договір з країнами Заходу, як Ви розумієте, виконувати було необхідно.              У 1932 році загальний збір хліба в Україні становив 12,8 млн. тонн, при цьому було вивезено з України 7 млн. тонн, що катастрофічно позначилося на всіх галузях сільського господарства республіки. Після виконання колгоспами та одноосібниками плану заготівель, у них не залишилося зерна для посіву, для прогодування сімей та худоби.
6. Занесення на «чорну дошку» сіл, які «звісно саботують хлібозаготівлю». До них негайно зупиняли завезення товарів, цілком зупиняли кооперативну і державну торгівлю на місці та вивозили із відповідних кооперативних і державних магазинів усі наявні товари, цілком забороняли колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників, забороняли всяке кредитування, робили термінове вилучення кредитів і всіх інших фінансових зобов'язань, перевіряли та очищали колгоспи цих сіл, вилучали контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель. Такі села огороджували війська НКВС так, що не було ніякої можливості покинути населений пункт. У магазинах «Сільпо» не було жодних продуктових товарів, хіба що у «Торгсинах», де вони продавалися лише за золото та долари. У селах, що не виконали план хлібозаготівель, навіть дитсадки теж знімалися з харчового постачання. Конфісковувалось не лише зерно, а й будь-які харчі.
7. Заселення земель загиблих українців росіянами. У Великолепетиський район було переселено 3100 переселенців з інших районів СРСР.
8. Репресії проти голодуючих. З метою збереження колгоспного хліба та виконання завдань ЦВК і РВК СРСР прийняли постанову, якою дозволяли застосовувати вищу міру покарання – розстріл із конфіскацією майна або 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна. Ця постанова породила масовий терор проти селян, яких засуджували до розстрілу за те, що вони врятувалися від голодної смерті, зриваючи хлібні колоски на власних та колгоспних полях.
Смертність від голодомору за найскромнішими підрахунками зросла у 9 разів! В історичній літературі існують різні цифри жертв голодомору в Україні – від 6 до 15 млн. чоловік. Здійснювався етногеноцид проти українського народу – згадки про голодомор були заборонені до 1987 року, і каралися згідно ст. 58 Кримінального Кодексу СРСР «За антирадянську пропаганду».
Сьогодні російські вчені стверджують, що ніякого сплановано голодомору не було, а голод був на всій території СРСР. І основна причина голоду носить природний характер. Насправді збір зернових, в цілому по СРСР у 1931 році склав 69,5 млн. тонн і був всього на 14 млн. тонн менший, ніж у 1930 році. А у 1932 році зріс до 69,9 млн. тонн. Тобто, якби держава вірно розподілила зерно, яке виростили селяни, то голоду б не було. Коли ж українці із Західних областей та іноземні держави захотіли допомогти голодуючим українцям, то сталінське керівництво сказало, що на території України голоду немає.
Якщо ще у когось могли виникнути певні сумніви, то слова Клемента Ворошилова у його виступі на XVII з`їзді ВКП(б) 1934 року їх остаточно розвіюють: «Ми свідомо пішли на голод тому, що нам був потрібен хліб, але жертвами були нетрудові елементи і куркульство».
Виникає запитання, чи можна вважати геноцидом голодомор 1932-1933, під час якого, за даними істориків, усього за 500 днів від голодування загинуло від 7 до 15 мільйонів людей – 10-25% населення УРСР. Щодня від виснаження вмирали 25 тисяч. Тисяча – за годину, 17 чоловік – щохвилини. На сьогодні 143 країни світу визнали голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти української нації.